Не примножуй ворогів без потреби: чому така реакція на конфлікт із Польщею

(Рубрика «Точка зору»)

Юлія Філь

Те, що останнім часом проявилося у відносинах між Україною і Польщею, зокрема у виступах президентів обох країн та інших високопосадовців, обурило українців. Причому, одні обурилися діями Польщі, а інші — кроками та заявами української влади. Така поляризація вже сама по собі є феноменом, який потребує аналізу.

Оцінку економічної, політичної, чи дипломатичної складової проблеми залишимо професіоналам. А спробуємо проаналізувати реакцію нашого суспільства, яка бурхливо вилилися на сторінки соцмереж.

Що ми знаємо про це?

Так, Польща ввела ембарго на ввіз українського зерна й частина українців обурилася. Та перш ніж давати оцінку польському уряду, чи спитали ми себе, чому так сталося, що зерно, яке мало транзитом потрапляти до країн Африки, які так його потребують, чомусь не потрапило до пункту призначення і значною мірою осіло на польських ринках, завдаючи шкоду місцевим фермерам.

Тож наше суспільство не знає, чому так сталося, і про це нам би мали повідомити правоохоронні органи, компетентні розібратися в ситуації і притягти до відповідальності винних.

...наше суспільство не знає, чому так сталося

У Польщі могли бути підстави встановлювати ембарго, а могло й не бути, ми цього не знаємо. Якщо Польща встановила факт контрабанди, ми мусимо дякувати їй за це, бо ми, як ніхто, зацікавлені в ефективній боротьбі з корупційними схемами на кордоні, бо ніби то ж боремося за нову, вільну від хабарництва державу. Україна мала б покарати винних у суді, розв’язати ситуацію, а поки цього не сталося – Польща має повне право захищати свої національні інтереси.

Люди ж часто схильні гостро реагувати, навіть не спробувавши дізнатись деталі. Але щодо таких спонтанних оцінок одразу виникають сумніви в їхній об’єктивності.

Оскільки в України поки немає інших, крім моральних, аргументів на міжнародній арені на кшталт «агресор має бути покараний, міжнародне право має бути дотриманим», то не треба забувати, що наше зерно – це один із цих моральних аргументів.

Україна не просто продає зерно, щоб заробити гроші. Україна спасає від голоду країни Африки. Хіба не до цього аргументу Україна апелює, просячи допомоги в світу? І якщо хтось і досі вважає це твердження є перебільшенням, то слід нагадати, що в країнах, де переважну більшість доходу люди витрачають на їжу, ціна на хліб справді має значення. Питання не в тому, що на них хліба у світі не вистачить, а в тому, за яку ціну вони його куплять. А український хліб завжди був найдешевшою опцією.

Ми звинувачуємо деякі країни Західної Європи в business as usual з Росією, а самі намагаємося вести business as usual нашим зерном на польському ринку. Пахне лицемірством.

Негатив знаходить вихід. На жаль, не туди

На реакцію українців, безперечно, впливає той важкий тягар, який несе суспільство в умовах широкомасштабної війни.

Те, що більшість українців відчувають до Путіна і країни-агресора, впливає на всі взаємини і реакції. Це психологічні закони.

...негатив часто виливається, проектуючись на інші об’єкти

Постійний стрес, постійні негативні емоції діють як виверження вулкану чи торнадо. І, оскільки воєнні злочинці, які убивають і катують українців, руйнують їхні міста, все ще непокарані, то весь негатив часто виливається, проектуючись на інші об’єкти за законом перенесення.

Причому, часто вже немає значення яким власне є той об’єкт. Він може бути будь-ким або будь-чим. До того ж, якщо його не знайдуть ззовні, то обов’язково знайдуть усередині – наприклад, у своїх близьких, друзях, або ж співгромадянах, які мають іншу думку.

Такою стала, як видається, і конфліктна ситуація із Польщею, яку українське суспільство оцінило як надзвичайно небезпечну. Хтось спрямував свою накопичену лють, яка мала б бути призначена агресорові, на польське керівництво, хтось на українське, а хтось проти тих, хто має інший погляд на те, що відбувається.

Між тим, обуренням українців політики часто користуються у своїх цілях, і його також намагається спровокувати і роздмухати Росія.

На що має і не має право президент?

Обурення – цілком природна людська реакція, скажете ви. А президент Зеленський – не професійний політик, і він людина, як ми усі. Він теж може обурюватися і спонтанно реагувати.

Так, погоджуюся: обурення і спонтанність реакцій припустимі. Але не для президента країни, яка веде боротьбу з кривавим потужним агресором за своє виживання.

...дбати про те, щоб спонтанними реакціями не ставити під загрозу важливі речі

При президентові мали б бути професійні дипломати і радники, обов’язком яких є дбати про те, щоб спонтанними реакціями не ставити під загрозу важливі речі, щоб не перетворювати союзників на ворогів.

Звісно, помиляються усі. І президенти. Важливо, чи визнають вони ці помилки і що роблять, щоб більше їх не допускати.

Зеленський як президент із чимось справляється якнайкраще, а в чомусь катастрофічно помиляється. Але немає сенсу, вдаватися до морального релятивізму, виправдовуючи помилки людини її успіхами й навпаки – нівелюючи успіхи її помилками.

Цього разу, у ситуації із Польщею – це промах, який треба виправляти.

А найгірше, що цей промах може вплинути і на міжлюдські взаємини між поляками і українцями.

Скільки-скільки там мільйонів українців у Польщі?

Президент і політики в Україні мають думати про те, як їхні дії вплинуть на людей. Бо Україна – демократична держава, де президента сприймають як людину, а не вождя, і українське суспільство щоразу дає оцінку своїм політикам на виборах.

Юлія Філь, кандидат історичних наук, молодший науковий співробітник Інституту сходознавства імені Агафангела Кримського НАН України.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.