Як два ветеринари із Запоріжжя змогли паралізувати найбільшого українського імпортера риби
27 жовтня до компаній «Альбакор» і «Компанія Стінгрей», які більш відомі своєю торговою маркою Veladis, прийшов ветеринарний лікар Роман Абдурагімов. І повідомив, що ветеринарне свідоцтво на партію риби він, напевно, дасть. Але через 30 днів. Бо, по-перше, таке йому дозволяє нормативний акт від 2013-го року, а, по-друге, – потягнути час йому наказало начальство. У відповідь рибники показали ветеринару новий Закон України № 3221-IX, за яким видавати такі сертифікати потрібно протягом одного дня. Виявилось, що ні Абдурагімов, ні його начальники про існування свого профільного закону не знали.
Ця історія про «незнання Закону» – лише невеликий фрагмент річного протистояння найбільшого українського імпортера риби, який вклав у виробництво за останні 15 років 20 млн USD, і начальників Запорізької обласної і міської Держспоживслужб Владислава Катченка і Олексія Латишева.
«Раніше я навіть не знав прізвищ начальників Держспоживслужби»,- каже засновник ТОВ «Альбакор» Сергій Кардаш. Починаючи із минулорічного листопада це знання у нього з’явилось. Саме тоді від ветеринарів почали приходити пропозиції до «взаємовигідної співпраці». Підприємці натяків не зрозуміли, і вже в грудні отримали серйозніше запрошення до переговорів: лабораторія Держспоживслужби тричі перевірила одну і ту ж партію риби, і тричі зафіксувала її низьку якість. Виробники, чия продукція продається по всій Європі і які мають власну європейської якості лабораторію – зрозуміли, що йдеться зовсім не про якість. Особливо після того, як пропозиція співпраці оформилась в конкретику: 500 USD з кожного автомобіля. А це 10-15 фур на місяць. Рибники вирішили на лічильник не сідати і пригрозили відправити зразки до столичної лабораторії на арбітраж, і о, чудо – четверте дослідження місцевих ветеринарів виявило, що продукт несподівано став якісним.
Однак це був лише початок, і на свою рибалку чиновники ходити не перестали. Переповімо лише деякі причини, з яких протягом останнього року Катченко і Латишев не видавали сертифікати або максимально їх затягували:
- Ветеринари забули пломбіратор;
- У ветеринарів кудись щез автомобіль із холодильником;
- Держспоживслужба не знає, де знаходяться виробничі потужності рибників. Це при тому, що останні 10 років вони про це знали, та й на підприємстві весь час знаходиться їхній ветлікар;
- Держспоживслужба не знає, звідки підприємці беруть рибу. Хоча мають всі списки на кожну партію;
- «Ми не маємо права видавати вам експортні сертифікати». Хоча всі останні роки право мали. Та й, зрозуміло, нормативні акти прямо на це вказують;
- «Ви відправили зразки в якусь лабораторію, але не вказали адреси». При тому, що в Запоріжжі лише одна така лабораторія і підпорядкована вона саме Держспоживслужбі.
- Ну, і звісно, класичне: не дали сертифікат без пояснення причин.
Підприємці борсались, як могли. У березні вони знайшли хитрий хід, який мінімізував втрати. На щастя незадовго до війни вони збудували великий склад-холодильник на Рівненщині. Тому почали возити рибу туди, там отримувати міжнародний сертифікат і звідти ж експортувати. Чим, до речі, суттєво поповнювали місцевий бюджет рівнян. Від запорізьких лікарів потрібен був дозвіл лише на перевезення Україною, його було взяти набагато легше. Однак невдовзі ті побачили, що гроші просто-таки вислизають з їхніх рук, і перенесли свою креативність і на національний дозвіл.
Пік конфлікту стався у травні, коли підприємці разом із місцевою ГО і Національною асоціацією імпортерів риби оприлюднили відкритого листа, адресованого на Єрмака, Шмигаля, директора НАБУ, бізнес-обмудсмена і голову ОВА.
З описом попередніх серій і навіть із фразою про вимагання 500 USD з машини. Єдиним результатом стало те, що через тиждень Катченко подав заяву до силовиків про те, що це не він вимагав хабарі, а самі підприємці його ними спокушали. А він не взяв. Прокуратура справу вирішила не відкривати, і Катченко змусив її це зробити через суд. У судовій ухвалі можна знайти унікальну фразу прокурора, який пояснив своє небажання відкривати провадження: «документи, які були підставою для повідомлення про злочин вказують на відсутність складу злочину та свідчать про тиск на бізнес».
Звичайно, що підприємці не обмежились одним листом: періодичні скарги в національну Держспоживслужбу, листи в НАБУ, залучення бізнес-омбудсмена, відкрита справа через ДБР і т.д.
Як це все спрацювало? А ніяк. Щоб зрозуміти ритм абсурду, у який потрапили виробники, штрихами опишемо лише останні два місяці:
- 30 серпня – відмова
- 28 вересня – відмова
- 28 вересня – невідбір проб без пояснення причин
- 10 жовтня – відмова
- 13 жовтня – відмова
- 26 жовтня – псування зразків, бо інспектор порушив процедуру
- 27 жовтня – лікар Абдурагімов
Із приводу останнього є ще одна важлива деталь. Зрозуміло, що, яким би ти не був крутим начальником, ти не можеш робити незаконні дії без слухняних підлеглих. Тому на першому етапі в Держспоживслужбі пройшла зачистка занадто норовливих. Не будемо тут надавати весь список, але там – і головні лікарі, і прості контролери, і працівники лабораторії. А от, наприклад, Роман Абдурагімов в схему вписався. У 2017-ому його, як головного спеціаліста Держспоживслужби, взяли на хабарі. Невеликому: 4 000₴ За угодою з прокурором він отримав 25.5 тисяч гривень штрафу і 3 роки – без відповідальних посад. Цікаво, що теперішній його керівник – Олексій Латишев колись служив у Нацполіції. А тепер вони – по одну сторону барикад.
Саме такі маленькі дії маленьких людей, організовуються у великий потік благ, із якого всі не нап’ються, але одному-двом вистачить. От, наприклад, керівник обласної Держспоживслужби Владислав Катченко, вразив публіку у грудні 2021-го своєю декларацією, коли приступив до роботи в Запоріжжі. Не всякий державний чиновник має сміливість декларувати 350 тисяч USD, AUDI Q8, будинок на 740 квадратів і т ін.
Але як казав Конфуцій, хочеш нагодувати людину, дай йому не рибу, а вудочку. І запорізькі чиновники, схоже, таку вудочку мають.
