"Ми, наші улюбленці та війна": чому прем’єра фільму Птушкіна про котиків і левів пройшла тріумфально

"Ми, наші улюбленці та війна": чому прем’єра фільму Птушкіна про котиків і левів пройшла тріумфально

На екрани України вийшла класна документальна картина "Ми, наші улюбленці та війна" Антона Птушкіна про тварин, яких вдалося врятувати на війні.

Передпрем’єрний показ дебютного документального фільму "Ми, наші улюбленці та війна" тревел-блогера та телеведучого Антона Птушкіна у кінотеатрі "Жовтень" пройшов тріумфально. Фільм розповідає про те, як багато волонтерів під час війни рятували кинутих господарями тварин. Фокус ділиться враженнями від презентації фільму.

Стрічка настільки сподобалася всім, що Птушкіну, творцям і героям картини зал, стоячи, влаштував овації на кілька хвилин.

Публіка, стоячи, влаштувала авторам фільму овації на кілька хвилин

Фото: Костянтин Рильов

Перед показом Антон Птушкін зауважив: "Мені всі говорили, що дивно під час війни знімати про тварин, а не про людей. Але в тому й річ, знімали про тварин, а фільм вийшов про людей". Відеоблогер сказав, що поштовхом для фільму послужили відомі фотографії українців-біженців, які мчали вокзалами, притискаючи до себе котів та собак.

Канадці та Птушкін

Режисер-дебютант просив стрічку не судити, бо, мовляв, він – не документаліст. Тут Антон, звісно, кокетував. По-перше, він зняв десятки потужних тревел-репортажів (луганчанин став відомий ще у 2017-2018 роках як ведучий телепрограми "Орел і решка"). А після початку вторгнення почав знімати і на іншу тематику, наприклад, про пса Патрона – помічника саперів. По-друге, фільм зроблений у копродукції з канадською компанією Yap Films, яка спеціалізується на документальних фільмах та серіалах. Yap Films двічі вигравала премію "Еммі" та тричі була номінована на неї.

І канадці – екстра-класу, і 39-річний Птушкін, зрозуміло, не новачок у документальних зйомках: його YouTube-канал має 5,5 млн передплатників. У Антона оманлива зовнішність ботана, насправді він досвідчений медіа-бізнесмен, талановитий журналіст і чудовий комунікатор.

Антон Птушкін під час зйомок фільму "Ми, наші улюбленці та війна"

Відразу скажу, фільм "Ми, наші улюбленці та війна" зроблено дуже професійно. Це не "київська школа документалістики". Мені доводилося в довоєнний час бувати на наших фестах документального кіно – не кожен витримає цей уповільнений "акваріумний" темп розповіді та нескінченний хронометраж: можна лише загартувати характер.

Автори стверджують, що до підсумкової версії "Ми, наші улюбленці та війна" увійшла приблизно чверть знятого матеріалу, зйомки тривали півтора роки: з весни 2022-го до другої половини 2023 року. Вірю, тому, що всі ці 1 годину 20 хвилин виглядають на одному подиху: ритм, історії, характери – все динамічно, виразно та в розвитку. Чи не відірвешся.

У картині кілька сюжетних ліній. Герої фільму – як люди, так і тварини. Як преамбула йдеться про те, що безліч тварин залишилися під замком, коли мільйони українців стали емігрувати в перші дні та тижні повномасштабного вторгнення РФ. Так, були громадяни, які, притискаючи до себе домашніх улюбленців, бігли разом із ними. Але виявилося чимало і тих, хто не придумав нічого кращого, як замкнути котів і собак на ключ у своїх будинках і квартирах, не залишивши їх під чиєюсь опікою.

Проте знайшлися й ті, хто почав виручати з кам’яного полону котиків та собачок. Наприклад, продюсер студії продакшена Дмитро Ревнюк. Він усіх своїх колег та родичів задіяв у цій благородній справі, організувавши так званий "ЗооПатруль".

Спочатку вони зламували квартирні замки, потім почали пробивати дірки у стінах, вибивати очі і всовувати туди трубки, щоб тварини могли попити. Дивитися на Ревнюка — одне задоволення: його добре обличчя світиться, коли він розповідає про те, скільки відчував радісні емоції, рятуючи братів наших менших. "Реакція врятованих котів та собак буквально окрилила мене", – каже з екрану під щасливий сміх зали ця чудова людина.

Дмитро Ревнюк із врятованими котами

Було сумно, коли після звільнення окупованої Бородянки його команда знайшла вже мертвого котика в ліжку. Здавалося, що той спав. "Дихає? Не дихає?" — неспокійно запитував Дмитро, і камера Птушкіна тривожно виглядала через його плече.

"Але це буквально один такий випадок, — сумно говорив Ревнюк, — тому, що до покинутих тварин у Бородянці неможливо було через тимчасову окупацію дістатися". А безліч випадків ми бачимо у стрічці, коли рятувальники змогли врятувати бранців – і це було зворушливо і духопідйомно.

Окрема глава – щемна історія бородянської кішки Глорії, вона ж Шафа. Її господарі вийшли з багатоквартирного будинку у Бородянці, але через масований ракетний обстріл не змогли повернутися додому. У будинок були прямі ракетні влучення. Під’їзд обвалився. І перська кішка Глорія-Шафа (друге ім’я їй дали рятувальники, не знаючи сьогодення) зуміла на двох напівзруйнованих верхніх поверхах прожити два місяці. Це диво! Її витягували МНСники. "Ми бачили сюжет по телевізору про кішку Шафу Дивимося і дізнаємося — цей її злий погляд — вона не любить, коли її так беруть на руки", — розповідають господарі Глорії, і публіка в кінотеатрі знову сміється: трагічне та комічне у цьому фільмі йдуть рука об руку.

Так виглядала кішка Глорія-Шафа після порятунку із двомісячного полону.

Персонажами фільму були не лише маленькі тварини, а й ведмеді та леви. Дивно, але факт: виявляється у нас на Донбасі десятки заможних людей навіщось тримали ведмедів і навіть левів. Хижаки після вторгнення залишилися замкненими у клітинах. Їх насилу звідти витягували – це не кицьки. Вже потім левів відправляли до зоопарків Європи та до національних парків Африки. "Я врятувала 50 левів", — гордо каже безстрашна київська волонтерка Наталія Попова. Один із "царів звірів" від розпачу пошкодив собі об ґрати голову. Але поступово ми бачимо, як він позбавляється стресу і приходить до тями після багатомісячного відновлення – це втішно.

Запам’яталася і 79-річна засновниця Гостомельського притулку для тварин Ася Серпінська своєю фразою, яка має всі шанси стати крилатою: "Потрібно рятувати тварин, щоб залишатися людьми".

Весела глава присвячена легендарному чернігівському псу-саперу Патрону, де докладно розказано його історію. Патрон – собака керівника піротехнічної групи управління ДСНС України у Чернігівській області Михайла Ільєва. "Пес Патрон важить 4 кг, а сила натискання протипіхотної міни — від 5 кг", — пояснює Михайло, чому порода джек-расселів стала популярною в саперній справі.

Історія військового із Запоріжжя – Артемія Дементія – у багатьох викликала сльози. До нього якось прибився бездомний собака. Антон Птушкін зустрівся з цією парочкою, які були нерозлучними. Але у травні 2023 року військовий загинув на фронті на Донеччині. Пізніше волонтери знайшли його пса та передали сім’ї солдата. М’які риси і вираз обличчя, що привертає до себе, видають в Артемії людину із золотим серцем. У картині він ще живий, саме йому автори присвятили свій фільм.

Вражає у стрічці іноземна волонтерка, яка збирала в авто кинутих домашніх вихованців прямо біля лінії фронту під артилерійську канонаду – можна тільки дивуватися хоробрості та оптимізму цієї німецької жінки.

Дівчина прийшла зі своїм песиком на показ фільму "Ми, наші улюбленці та війна"

Фото: Костянтин Рильов

Закінчуючи огляд, хочеться сказати: незважаючи на те, що у стрічці багато різних трагічних моментів, загальне від неї враження – позитивне. Вона – про надію. Про те, що ці сильні люди, які рятують тварин від військового лиха, несуть світло у майбутнє. І тому воно навіть сьогодні, у скрутні часи, здається світлим.