Інфляційні тенденції (травень 2024): чому пробуксовують прогнози

Інфляційні тенденції (травень 2024): чому пробуксовують прогнози


Фактична інфляція залишається значно нижчою як минулорічних прогнозних очікувань НБУ, оприлюднених в період складання проекту державного бюджету на 2024 р. (7,7%), такі і останніх прогнозів НБУ від квітня 2024 р. (5,4%). Зазначене засвідчує не тільки наявність системних прогалин НБУ в питанні підготовки економічних прогнозів, але й нездатність НБУ проводити роботу над помилками. Якщо за підсумками 2023 р. річна похибка інфляційного прогнозу склала 300%, то цьогорічна поточна похибка інфляційного прогнозу становить 130%.

Замість системної роботи з вдосконалення економетричних моделей НБУ виправдовує свої помилки виключно одним чинником – минулорічною теплою погодою. В той же час такі питання як моделювання поведінки структурної інфляції, наслідків падіння сукупного попиту, ефектів переносу динаміки обмінного курсу на ціни – залишаються поза увагою НБУ. Виходить НБУ для покращення своєї прогностичної діяльності потрібно не вдосконалювати моделі, а найняти досвідчених синоптиків.

Низька якість інфляційних прогнозів НБУ ставить під сумнів усю адекватність національної монетарної політики за 2022-2024 рр., адже помилкові інфляційні прогнози були закладені в проспекти змін облікової ставки НБУ. Завищеність інфляційних прогнозів НБУ спричинила формування збитків у реальному секторі та фіскальному секторах, які понесли надмірні витрати на обслуговування позикових коштів.

Основним чинником, що зумовлює низькі темпи поточної інфляційної динаміки є скорочення сукупного попиту. Реальний ВВП становить лише 80% відносно довоєнного рівня. Ключові фактори скорочення попиту – війна, виїзд біженців за кордон (близько 6,5 млн. осіб), мобілізація чоловіків до лав ЗСУ, високий рівень безробіття (близько 20% робочої сили), а також жорстка монетарна політика НБУ, що обмежила надходження позикових коштів у економіку (рівень кредитування за рік скоротився з 20% ВВП до 15% ВВП).

Первинний інфляційний шок початку війни був перекладений на ціни реалізації без формування проциклічного ефекту, оскільки в економіці не існувало надмірного споживчого попиту. Це є особливістю природної динаміки структурної інфляції, яку НБУ не враховує у своїх економетричних моделях.

Вагомим стримуючим фактором інфляції є стабільність обмінного курсу, який вже 1,5 роки зберігається на рівні 37-40 грн за 1 дол. США, що сприяє стабілізації цін на імпортні товари. Завдячувати стабільності обмінного курсу слід виключно міжнародній допомозі, яка з початку війни склала близько 85 млрд.дол. З отриманої допомоги НБУ продав близько 63 млрд. дол. валютних резервів на підтримку обмінного курсу гривні. Подальша стабілізація валютної позиції залежить від достатності та ритмічності надходження зовнішньої допомоги, а також від виваженості кроків НБУ з валютної лібералізації. В травні 2024 р. відбулося відчутне послаблення обмінного курсу гривні (відносно долара США на 2,5% за місяць), яке не вдалося спинити навіть значними валютними інтервенціями НБУ (3,1 млрд. дол. за місяць). Насамперед це було пов’язане із зростанням валютного попиту у зв’язку із масштабним скасуванням НБУ валютних обмежень.

Зниження рівня інфляції також обумовлене певним перенасиченням внутрішнього ринку аграрною продукцією після високого минулорічного врожаю. В річному вимірі впали ціни на такі категорії товарів як хлібопродукти, олія, цукор, яйця, овочі.

Стримуючим фактором росту інфляції є збереження Урядом часткового мораторію на підвищення житлово-комунальних тарифів. Однак, даний фактор є тимчасовим. Вже з червня 2024 р. вдвічі підвищено тариф електроенергії для побутових споживачів. Майбутня ринкова корекція усіх адміністративних тарифів є неминучою.

Потенційно значні інфляційні ризики зберігаються з боку фіскального дефіциту. Поточний фіскальний дефіцит досягає 24% ВВП за плинний рік (без врахування грантів). Однак, на даний момент вплив фіскального дефіциту на ріст цін є обмеженим, оскільки його розмір становить лише2/3 від втрат номінального ВВП порівняно з довоєнним періодом. Також «фіскальну інфляцію» стримує той факт, що близько 50% державних витрат спрямовуються на оборонні потреби, які переважно не впливають на активізацію попиту.

Подальші перспективи інфляції визначатимуться як проінфляційними, так і контрінфляційними факторами. Низький споживчий попит та структурний характер інфляції стримуватимуть розкручування цінової спіралі. Водночас підвищення тарифів на електроенергію, значний фіскальний дефіцит, потенційні ризики девальвації гривні залишаються вагомими проінфляційними чинниками.