Вас почують. Як говорити з людиною, яка зазнала сексуального насилля?



У спадок отримали мовчання

Про сексуальне насилля не заведено говорити. Це спадок радянщини, яка все людське обрубувала і залишала лише страждання. Радянщини вже немає, втім її насаджені моделі поведінки існують й донині. Про будь-яке насильство й досі говорити соромно. Чоловіки та жінки бояться звертатись до правоохоронних органів, щоб розповісти про пережите. Та йдеться не лише про справедливість і покарання кривдників, а й про психічне здоров’я людини, яка пережила цей травматичний досвід.

Чоловік чи жінка, які пережили сексуальне насилля й не отримали психологічної допомоги собі не допомагають. Втім небажання ділитися досвідом можна зрозуміти. Пережите диктує зворотні дії: закритись від світу й більше нікого до себе не підпускати.

Однак усі ми маємо бути пильними. Особливо ті, хто щодень працює з людьми. Найперше це стосується медичних працівників та працівниць. Найчастіше саме вони мають змогу помітити ознаки сексуального насилля у своїх клієнтів та клієнток. У цьому матеріалі громадська спілка «Твій сімейний лікар» разом з благодійним фондом «Сильні» розповідають, на що звернути увагу, щоб не пропустити людей, які пройшли через сексуальне насилля. Як налагодити з ними діалог, як допомогти й підтримати?

Для більш реалістичної картини в цьому матеріалі ми покажемо на основі вигаданої історії, яка відображає сотні реальних.

Правда, що болить

Анна Миколаївна працює у прифронтовому місті. Вона тут єдина лікарка. Щодень у неї десятки людей на огляді. Вона звикла бачити різне. Медикиня усіляко допомагає людям для скорішого одужання. Але останнім часом лікарка почала активніше звертати увагу на психічний стан своїх клієнтів та клієнток. Медикиня розуміла, що за цим може ховатися проблема, яку вона може допомогти вирішити.

Ополудні до лікарки прийшла жінка. Ще з порогу медикиня помітила, що клієнтка налякана. У прифронтовому районі таких облич багато, але це було інакше: заплакане, синці під очима, відсторонений погляд. Жінка була схожа на кошеня, яке втікало від кривдника.

Анна Миколаївна запросила жінку сісти. Та мовчала й пильно оглядала кабінет, ніби домовлялась із собою, чи їй тут безпечно. Потому жінка сіла на стілець і сказала, що хоче поміряти артеріальний тиск, мовляв, у неї голова болить кілька днів поспіль. Лікарка помітила синці на руках клієнтки та рани на блідому, набряклому обличчі.

Анна Миколаївна була приязною. Тож злегка посміхнулась жінці й представилась. Пацієнтка якусь мить вагалась, а потім назвалась Лізою. Лікарка запитала, що ще турбує жінку, окрім головного болю. Ліза сказала, що погано спить, бо у неї постійно болить усе тіло. Ліза ховала очі. Вона дивилась у порожнечу, ніби розмовляла не з Анною Миколаївною, а сама з собою. Ліза мала наляканий вигляд, вона насторожено зиркала на лікарку й сахалась машин за вікном.

Ваш голос обов’язково почують

Лікарка не поспішала з розпитуванням. Вона не хотіла наполохати клієнтку. Анна Миколаївна взяла тонометр, щоб поміряти тиск жінці, й помітила на передпліччі Лізи багрові синці, схожі на відбиток людської руки. Ліза сахнулась й відсунулась якомога далі, мовляв, більше не хоче міряти тиск, бо голова вже зовсім не болить. Сльози мерехтіли на її очах. Лікарка бачила, що Лізі боляче не лише фізично, а й ментально. Обличчям пацієнтки текли сльози. Ліза обійняла себе руками за плечі. Здавалось, ця поза найбезпечніша для неї.

— Мені шкода, Лізо, — поволі заговорила Анна Миколаївна. — Я бачу ваші сльози й маю у вас дещо запитати. Деякі мої клієнти та клієнтки мали схожі симптоми на ваші. На жаль, сексуальне насилля — поширена проблема. Будь-хто може зазнати цього. Я маю у вас запитати, Лізо, чи ви переживали щось подібне? Я поруч. Вам не варто боятись. Тут вас ніхто не скривдить. Ви можете мені довіритись. Я тут, щоб вам допомогти.

Ліза плакала. Вона тремтіла. Жінка поволі все розповіла лікарці. Лізі було соромно про це говорити. Їй було важко. Жити наодинці з цим жахом складно. Та важливо про це не мовчати. Ваш голос почують і допоможуть. Не лишайтесь з болем наодинці.

Ви не самотні

Лікарка дала Лізі склянку води. Анна Миколаївна розуміла, що Ліза прийшла до неї не просто так. Люди, які переживають насилля, можуть підсвідомо шукати тих, кому захочуть довіритись й отримати допомогу. Ліза обрала Анну Миколаївну, бо не могла більше сама з цим жити. Лікарка повинна допомогти жінці, вона має дати їй відчуття безпечного місця, куди Ліза може прийти по медичну допомогу й підтримку. Якщо цього не зробити, Ліза ще більше закриється в собі, вона зневіриться та думатиме, що вже ніде не зможе отримати допомогу. У висновку, її стан погіршиться, а це може призвести до катастрофічних наслідків. Лікарям та лікаркам важливо це усвідомлювати. Якщо до вас звертаються люди, які пережили сексуальне насилля і ви це бачите — допомагайте. Підтримайте людину, дайте їй відчуття безпеки, розкажіть їй про подальші дії. Анна Миколаївна так і зробила. Лікарка взяла руку клієнтки й сказала, що Ліза більше не самотня.

Анна Миколаївна запропонувала Лізі медичний огляд, щоб розуміти, як вона може надалі їй допомогти. Ліза погодилась. Потому Анна Миколаївна запропонувала жінці звернутись до правоохоронних органів. А також порадила звернутись до психотерапевта та поділилась контактами, щоб жінка отримала фахову допомогу. Крім того, лікарка виписала препарати, які допоможуть клієнтці впоратись з фізичним болем.

Анна Миколаївна залишила Лізі свої контакти та наголосила, що жінка може з нею контактувати не лише на очному прийомі, а й через телефон, відеозв’язок та месенджери. Лікарка зауважила, що Ліза може звертатись до неї, якщо у неї виникнуть будь-які питання щодо її стану.

Вам допоможуть

Повномасштабне вторгнення росії на територію України в рази підсилило сексуальне насилля в Україні. Нині немає точної статистики, скільки жінок та чоловіків стали його жертвами.

Кожен та кожна з нас заслуговує на захист, справедливість, любов і повагу. Якщо близька людина зазнала насилля, ви можете сказати їй: «ти не один чи ти не одна», «я з тобою», «ми все обов’язково пройдемо», «покладайся на мене», «зі мною тобі немає чого боятися». Якщо ж це сталося з людиною, з якою ви спілкуєтесь не близько, спробуйте підтримати її словами: «я дуже тобі співчуваю і вважаю, що таке не повинно ставатись», «якщо потрібна допомога — я поруч, можу підтримати й допомогти» — ці слова дають надію, що все лихе можна пройти й почати жити інакше.

Попри війну і людську жорстокість хочеться вірити, що людяність все ж перемагає. Кожен та кожна з нас щодень вирішує, що обере: байдужість чи допомогу. Бути корисними для людей, надавати підтримку навіть поглядом — вибір, що уособлює кожну людину. Те, що ми робимо і є нами.

Якщо ви пережили сексуальне насилля — не мовчіть, є ціла низка фондів, які готові вам допомогти. Головне — не залишайтесь наодинці зі своєю травмою. Благодійний фонд «Сильні» готовий вам надати медичну, психологічну та юридичну допомогу. Усі послуги фонду надаються конфіденційно та безоплатно людям від 16 років, незалежно від статі, гендеру, віросповідання чи сексуальної орієнтації. Завжди поруч є люди, які готові взяти вас за руку й разом з вами пройти цей шлях. Пам’ятайте, ви не самотні.

Матеріал підготувала громадська спілка «Твій сімейний лікар» на основі коментарів Надії Волченської, клінічної психологині, супервізорки, співзасновниці благодійного фонду «Сильні».