Командир взводу БПЛА 59-ї омб: «мобілізуйтесь, бо втратимо країну, вратимо все»



Був бій...Донбас. 2023 рік

Що думають на фронті про ситуацію, яка склалася? Що є найважливішим? Чому увага ЗМІ та суспільна увага можуть шкодити? Чому політика не має тиснути на військових? Що треба, щоб Україна встояла? Про це Радіо Свобода в ефірі програми Свобода. Live поговорило із Андрієм Серганом, командиром взводу БПЛА 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка.

– Яка зараз ситуація в Авдіївці або на підступах до міста?

– Ми стоїмо трішечки правіше від Авдіївки, ситуація – стабільно контрольована.

– Окремі військові експерти у медіа озвучують думки, що на вихід з Авдіївки є лише декілька днів, тому що далі може бути пізно. Чи погоджуєтеся ви з цим твердженням?

– Дивіться, у нас вже була історія Бахмута: там було нагнітання в пресі, привернення дуже великої уваги. Навіть пісні складали: «Фортеця Бахмут», так? Бо це була дійсно гаряча точка.

От зараз головне, не зробити так, щоб суспільство дивилося на Авдіївку як на Бахмут.

Військові не мають чекати «одобрямсу» від суспільства

Бо потім за цим послідує те, що Офіс президента, чи військова адміністрація будуть думати, а що скаже суспільство.

А військові не мають чекати «одобрямсу» від суспільства, не зважати на те, що думає з цього приводу суспільство, бо вони мають робити свою роботу.

У нас проблема не Бахмуті чи Авдіївці, у нас питання в загрозі існування для усієї країни.

Бої йдуть по всій лінії фронту і тому, на мій погляд, нагнітати саме «Авдіївка, Авдіївка, Авдіївка» – це дуже погано, тому що ми примушуємо владу командувати військовими, а військові тоді можуть робити помилки через недолуге керування.

Тому, на мою думку, основна задача – це не Бахмут, не Авдіївка, а збереження всієї країни.

На цьому етапі потрібно готувати другу, третю лінію оборони.

Основна задача – це не Бахмут, не Авдіївка, а збереження всієї країни

Потрібно заливати бетон, будувати серйозні фортифікаційні споруди, потрібно готувати мінні поля, щоб, не дай Боже, навіть якщо буде прорив або втрата Авдіївки чи ще щось таке, то щоб ми були готові.

Щоб ми зайняли пануючі висоти і зайняли їх уже окопаними, і зайняли їх вже облаштованими, і щоб там були закопані контейнери. І повторюся, головне, щоб там був бетон, щоб нас звідти вже не можна було ніякими силами видовбати, щоб була налагоджена логістика і все інше.

Тому привертати увагу до Авдіївки – це та сама помилка, коли було привернення уваги до Бахмату.

Я кажу свою думку, а я не кадровий військовий, я – доброволець.

А яке у командування, у кадрових військових бачення цього…

Якщо ідея – заманити і знищити максимальну кількість ворога, то це хороший план

Якщо їхня ідея – заманити туди максимальну кількість живої сили супротивник, як це було в Бахматі, і знищити максимальну кількість ворога, то так, це хороший план. І я сподіваюся, що він буде здійснений.

Але чіплятися за населені пункти, тому що медіа говорять постійно «Авдіївка, Авдіївка, Авдіївка»... Якщо відбувається нагнітання у ЗМІ, то як наслідок, можуть бути недолугі накази тримати місто до останнього бійця.

А цього, чесно кажучи, не хотілося б.

– Можливо ви знаєте, що відбувається довкола Авдіївського коксохімічного заводу? Голова Авдіївської міської військової адміністрації Віталій Барабаш заявив, що російські військові продовжують штурмувати його, але їм наразі не вдалося зайти на туди? Чи це так?

– Штурми тривають постійно, і втрата однієї чи двох позицій – це ще не закінчення війни.

Ще раз повторюю, якщо навіть буде втрата заводу, що,звичайно, стратегічно невигідно, але це не втрата країни. Це лише крок назад, потім треба буде зробити два кроки вперед. Тому важливо не нагнітати ситуацію.

У нас вже був же контрнаступ, про який прокричали по всіх ефірах, і ми знаємо, що з цим контрнаступом вийшло.

На цьому етапі потрібно переходити в глуху оборону

Тому на цьому етапі потрібно переходити в глуху оборону, це моя точка зору.

Оскільки у ворога є накопичення війська, накопичення дронів, накопичення величезної кількості артилерії.

Зараз наша основна задача – зберегти людей, закопатися максимально, замінуватися, щоб нас не вибили звідти за будь-яких умов.

А там будемо бачити, можливо, і збережемо Авдіївку. Це все залежить навіть не від військових, це все залежить від політики, від постачання озброєння, боєприпасів і тих самих наземних дронів. Тільки тоді можна говорити про результати – збережемо ми Авдіївку чи ні.

Тобто потрібне достатнє постачання, та сама мобілізація – постачання людського ресурсу, якого катастрофічно не вистачає

І якщо країна на 10-й рік війни нарешті перейде на військові рейки і у нас все-таки працюватиме промисловість, і все працюватиме на те, щоб зберегти максимальну кількість військових на передовій, то у нас все вийде.

Оцінювати ситуацію мають військові експерти, було це добре це чи ні, вони мають робити роботу над помилками, дивитися на те: скільки було знищено ворожої сили, піхоти, техніки, водночас – які ми понесли втрати в Бахмуті. І тоді оцінювати – потрібно тримати Авдіївку чи ні.

Головне, щоб це не було популізмом і в справу не втручалися політики

Це знову ж таки не робота журналістів чи недолугих експертів, як я, бо я не є експертом. Це мають оцінювати військові.

Головне, щоб це не було популізмом і в справу не втручалися політики, тому що військові краще знають, як робити. А коли політики говорять: нам не можна втратити Авдіївку, бо це іміджеві втрати, чесно кажучи, мені насрати на іміджеві втрати, головне – не втрачати людей. І це знову ж таки, моя точка зору.

– Якщо я правильно вас зрозуміла, є проблема з людським ресурсом, його бракує на вашому напрямку.

– Те, що познімали воєнкомів – це не вирішило питання корупції, по-перше, і знову ж таки, прийшли на місця ті воєнкоми, які не до кінця можуть розуміти процеси.

І я, чесно кажучи, не бачу черг біля військкоматів.

Я не бачу черг біля військкоматів

Я бачу черги в барбершопи, в кав’ярні, в спортзали, в ресторани, я скрізь бачу черги, але біля воєнкоматів я черг не бачу.

Тому говорити, що у нас успішно йде мобілізація і багато бажаючих служити, я цього не бачу. А тих, кого збирають по селах, вибачте мене, будь ласка, це робочі хлопці з сільськогосподарського напрямку, який зараз просто «обезкровили». І це не добровольці.

Тому зараз потрібно максимально працювати над мотивацією, і це не мають бути тільки білборди, радіо чи телебачення. Це має бути достойна зарплата у військових, а не додаткова тимчасова виплата. Ми розуміємо, що ми підписуємо контракт на 400 чи 500-600 доларів, це десь – 20-25 тисяч гривень, це ж і є зарплата.

Потрібно максимально працювати над мотивацією

А те, що там додатково платять тридцятку, п’ятдесятку чи сотку – це вже бонуси, і вони не постійні. Якщо нас відведуть на ротацію, або ми відійдемо на перепочинок, ми не будемо отримувати сотку. І якщо людина отримує на будівництві чи на заводі 50-100 тисяч гривень, то навіщо їй ризикувати життям, заради чого? Розумієте?

Плюс постійна робота потрібна над іншими мотиваційними пакетами і тоді, можливо, буде успішна мобілізація.

Або йти іншим шляхом, якщо ми хочемо зберегти свою державу, і в нас є кадровий голод, то має бути примус, і примус такий, що ти або йдеш у військо або, грубо кажучи, вибачте, сідаєш в тюрму.

Але так не може бути – що я не хочу, не буду.

У нас є питання із самовільним залишенням частини або невиконанням наказу – таких потрібно відловлювати і карати. А коли вони гуляють містами і ніхто до них не приходить і не питає: чому ти покинув позицію чи військову частину, ніякого покарання, то зрозуміло, що будуть проблеми.

– А таких багато? Тобто можна просто так залишити військо, перейти в цивільне життя і ніхто не прийде?

– Дивіться, навіть коли одиниці чи десятки залишаються непокараними – це проблема, ось про це потрібно журналістам говорити, це потрібно відслідковувати – скільки таких людей, чи покарані, а якщо покарані, то як?

Чому це я маю сидіти тут, а він пішов з армії без дозволу, і його ніхто не покарав?

Бо виникає спокуса у тих, хто сидять в окопах під снарядами, в холоді, в мишачих норах, поряд з мишами, у них виникає запитання – чому це я маю сидіти тут, а він пішов з армії без дозволу, і його ніхто не покарав, не посадив в тюрму. Це також є демотивуючим фактором.

Є дуже багато тих, які шукають рішення через юристів, як би спетляти з армії, купують довідки, інвалідність, одружуються на особах з інвалідністю, або теща з інвалідністю – це взагалі на вагу золота. Ми це всі прекрасно знаємо.

Тому на рівні закону це треба присікати і карати.

А бувають випадки – коли хтось переходить в цивільне життя і забирає з собою машину, яку купили волонтери, чи обладнання – ті ж тепловізори.

Я цього взагалі не розумію, але це також є.

Тому проблем дуже багато. А потім ми вже маємо наслідки.

І Авдіївка – це наслідок.

Багато вже перестали розуміти, що триває війна і ми можемо втратити країну, втратити все

Коли ми наведемо порядок у всіх структурах, зокрема, поборемо корупцію, і будемо розуміти, що у нас йде війна, бо дуже багато вже перестали розуміти, що триває війна і ми можемо втратити країну.

А що таке втратити для мене країну? Це втрата бізнесу, квартири, будинку.

Кожен має розуміти: він втрачає все. А люди цього не розуміють. Таке, враження, що вони думають: та там і без мене впораються. Там не впораються без вас!

Без ваших донатів, без вашої допомоги, без людських ресурсів, без боротьби з корупцією ми не впораємося!

Ми можемо в телемарафонах кричати про те, що все гарно, але ні, проблем вистачає, і їх потрібно вирішувати.

Якщо ми не вирішимо ці проблеми – ми втратимо країну. І тоді, дай Боже, щоб ми зупинили їх по кордону Дніпра.

Форум