На «Дружбі» Кремля: як Словаччина та Угорщина створюють пропутинську вісь у ЄС

На «Дружбі» Кремля: як Словаччина та Угорщина створюють пропутинську вісь у ЄС


Усередині Євросоюзу утворилася нова вісь — Словаччина та Угорщина, які не є союзниками, але після зміни словацького уряду виступають зі схожих позицій. Пов’язують їх популізм, націоналізм, антипатія до України, симпатія до путінської Росії і, безумовно, трубопроводи, якими, як виняток із європейських санкцій, введених проти Росії, дві країни продовжують отримувати російські газ і нафту. До речі, попри повномасштабні воєнні дії все ще через територію України. Нафтопровід, який зближує Віктора Орбана із Робертом Фіцо, називається, що символічно, «Дружба».

Про це йдеться у статті видання The Insider.

Нерозлучні вороги

Перше, що одразу слід зазначити: словацько-угорська вісь як союз двох держав виникнути просто не може. Ці дві країни мають стільки протиріч, особливо навколо угорської меншини в Словаччині, що, якби вони не були обидві в ЄС і НАТО, могло б і до війни дійти.

Взяти, наприклад, Роберта Фіцо, який свою кар’єру починав саме як завзятий мадьярофоб. Під час першого його прем’єрства у 2009 році Словаччина заборонила в’їзд на територію країни президенту Угорщини Ласло Шойому, який планував відкрити пам’ятник угорському королю Святому Штефану, збудований угорською громадою у словацькому місті Комарно.

У свою чергу, Віктор Орбан, ще порівняно юний депутат, їздив з картою «Великої Угорщини» на задньому склі автомобіля. І зараз він не відмовився від цієї ідеї. Довгі роки при ньому праворуч і ліворуч йшла роздача угорських паспортів. У 2022 році Орбан свідомо шокував публіку, розгулюючи у фанатському шарфику з силуетом тієї самої «втраченої величі» Угорщини. І у відповідь отримав тоді у подарунок від словацького колеги шарфик із картою Словаччини.

Таким чином, зрозуміло, що вислів «вісь Братислава — Будапешт» — лише метафора. Дружби принаймні публічної між двома націонал-популістами вирости не може. І все ж таки вони дуже близькі за своїми інтересами — як об’єктивними економічними інтересами двох країн, так і в галузі корупції. Принаймні якщо вірити їх численним критикам.

Трубопровідний «консорціум» проти санкцій

Саме Угорщина, коли ЄС обговорював шостий пакет санкцій, категорично виступила проти заборони постачання російської нафти трубопроводом «Дружба». У результаті зроблено виняток: нафтопроводи вивели з-під загальної заборони. Постачання з Росії продовжилися не тільки до Угорщини, а й до Чехії та Словаччини. По першості вони йшли й у Польщу з Німеччиною, але поступово відмовилися від них. Чехія рухається в тому ж напрямку та перевіряє свої нафтопереробні заводи на їхню здатність працювати з 2025 року з іншими сортами нафти замість російської Urals. Її вона поки що купує не менше, а навіть більше, ніж до початку повномасштабної агресії Росії проти України. Але коли розширяться пропускні можливості Трансальпійського трубопроводу, від нафти з Росії вона готова відмовитися.

Інша справа Словаччина, яка до 2022 року отримувала 100% нафти виключно із Росії, транзитом через Україну. У неї немає опції в найближчі роки повністю позбутися цієї залежності. І це ріднить її з Угорщиною, яка не особливо намагається звільнитися від трубопровідної дружби з Росією. Навпаки, уряд Орбана планує стати не лише покупцем російської нафти, а й транзитером — постачаючи її далі до Сербії. Тобто ще одній країні, яка не надає військової допомоги Україні та навіть не приєдналася до санкцій проти Росії.

Ця спільність економічних інтересів найближчими роками серйозно впливатиме на політику як Угорщини, так і Словаччини всередині ЄС. І до цього, напевно, можна буде додати також звинувачення проти обох прем’єрів, Орбана та Фіцо, у схильності до корупції. Тут Росія теж серед рекордсменів і легко знаходить спільну мову з собі подібними.

Є й інші зчіпки. З тією ж Угорщиною — це будівництво АЕС «Пакш-2», якою саме наприкінці серпня 2023 року країни домовилися про початок безпосереднього зведення корпусу атомної електростанції. Що важливо відзначити — за рахунок російських кредитів, які Угорщина віддаватиме потім. Зрозуміло, якщо буде така можливість, що з урахуванням ситуації, що постійно змінюється, і війни навряд чи можна гарантувати.

У свою чергу Словаччина сидить верхи на газовій трубі з України. По її ж території проходить і реверс у зворотний бік, завдяки якому український «Нафтогаз» після 2014 року поступово позбавлявся формальної залежності від російських постачань. Сама ж Словаччина її поки і не думає позбуватися.

Навпаки, місцева преса пише, що уряд Роберта Фіцо оцінює нинішню ситуацію як небезпечну для енергетичного балансу країни і має намір докласти всіх зусиль, щоб зберегти постачання російського трубопровідного газу. Це буде одним із головних питань 2024 року, бо саме до кінця цього року діє нинішній російсько-український контракт.

Україна поки що дотримується його навіть після початку повномасштабної російської агресії заради інтересів європейських споживачів, які, слід зазначити, не дуже високо це цінують. Але є досить висока ймовірність того, що з 2025 року контракт продовжено не буде. Про це, наприклад, цими днями заявив керівник Нафтогазу України Олексій Чернишов. І українську владу цілком можна буде зрозуміти в цьому випадку.

Точніше, зрозуміють їхню владу тієї ж Німеччини, яка відмовилася від закупівель російського трубопровідного газу, але не факт, що словацькі виборці з числа найменш забезпечених, чиїми голосами Роберт Фіцо і обійняв посаду прем’єра. Звичайно, словацька компанія SPP — монополіст, який п’ять років тому перейшов повністю у власність держави, — повідомляє, що має чимало контрактів із сторонніми постачальниками вже в 2023 році і є нові, укладені на 2024-й. Однак у SPP є контракт із Газпромом до 2034 року. І що б там не заявлялося щодо різкого скорочення поставок із Росії, конкретні цифри чеські газові оператори вважають за краще не озвучувати.

Багато галасу з нічого

Можливості Володимира Путіна вплинути на політику Угорщини та Словаччини, втім, також не варто переоцінювати. Вони ухвалюють рішення, виходячи зі своїх пріоритетів. Наприклад, Роберт Фіцо не встиг стати прем’єром, як вирушив до Брюсселя на зустріч лідерів країн ЄС. Там і він, і Віктор Орбан, які будинки голосно заявляли про те, що ні цента з бюджетів їхніх країн не піде на озброєння України, дисципліновано, разом з іншими колегами по Євросоюзу, проголосували за декларацію про надання довгострокової та стабільної допомоги Києву, включаючи і військову . І нещодавня зустріч Путіна з Орбаном у Китаї, де вони тиснули руки, а угорський прем’єр уникав слова «війна», ніяк не завадила цьому. Тому що Росія, звісно, друг, але головний торговельно-економічний партнер Угорщини все одно Німеччина.

Також смиренно та ж Угорщина, крім винятків, вигідних для її економіки, стабільно голосує за антиросійські санкції. І немає сумнівів, що Роберт Фіцо і тут приєднається до Віктора Орбану. Обидва вони голосно кричать про своє небажання продовжувати санкції чи допомагати Україні, де можуть, вставляють ціпки в колеса загальноєвропейської політики. Але лише для того, щоби поторгуватися, за скільки вони знімуть своє вето на те чи інше рішення.

Отже, для ЄС вони, безумовно, гальмо, але не непереборна перешкода. Їхня згода — завжди лише питання ціни з якихось інших питань. У той же час для Кремля вони союзники тільки там, де це дозволяє прямо заробити чи отримати якусь вигоду.

Можна сміливо сказати, що Орбан і Фіцо — прямі спадкоємці «тефлонового» Сільвіо Берлусконі. Людину, яка показала Володимиру Путіну, як влаштовано європейську корупцію та мафію. Недарма режим в Угорщині опозиція називає «мафіозною державою», а Роберту Фіцо минулого разу з посади прем’єра довелося піти зокрема тому, що його уряд звинуватили у прямій співпраці з італійською мафією Надрангета. І це ріднить усіх трьох лідерів, хоч і по-різному.

Переклад: «Аргумент»