Інтерв’ю з ексначальницею житомирського управління культури про вчасне звільнення та плани на майбутнє



З 14 листопада 2016 року Ніна Рябенко працювала на посаді начальника управління культури Житомирської міської ради, а до цього впродовж 10 років була комерційним директором Житомирського драмтеатру. З 29 травня 2019 року вона звільнена з посади начальника управління «за угодою сторін». Що стало «останньою краплею» для написання зави на звільнення, хто насправді є куратором управління культури, як проходили тендери та які плани на майбутнє – про це Ніна Рябенко розповіла в інтерв’ю Житомир.info.

- Перше питання – причина звільнення: запропонували написати заяву чи сама вирішила?

- Сама вирішила. Досить зважено, насправді, вирішила, це було рішення не одної секунди. Думки були про це давно і, наразі, прийшов час подякувати. І я насправді вдячна міській раді і колективу за допомогу і досвід, який отримала, за підтримку, за критику, за науку, тому що це можна назвати таким курсом MBI, який ти пройшов і тобі ще за це заплатили заробітну плату (сміється). Я вважаю, що робота в виконавчих органах – це одна з важливих складових моєї кар’єри і мого життя.

- Але все одно ж була якась «остання крапля», яка переважила ваги на користь звільнення. Що це було?

- Останньою краплею було непорозуміння, його було багато, не хочу називати прізвища, але коли ти стратегічно намагаєшся мислити, розповідати про свої погляди на роботу, на діяльність сфери, про заходи, про якісь нюанси, а тебе не чують і потім ти стаєш «крайнім». В мене перевищене відчуття справедливості, я його, певно, з роками затуплюю, і воно вже стало не таким гострим, як років 10-15 тому, але все таки воно є. Мені здалося, що це досить несправедливо, і коли ти постійно з таким зіштовхуєшся, то це перекриває всі бажання щось зробити. Хочеш розвитку, хочеш втілення задумів, мрій, а все потім скочується до чогось банального.

- Хто насправді був куратором управління культури – заступник мера чи секретар міської ради?

- Офіційно – заступник мера. Матвій Хренов був таким куратором «від А до Я», Вікторія Краснопір була дуже гарним куратором, я їй дуже вдячна, багато досвіду набула в співпрацю з нею, це дуже мудра, виважена людина, спеціаліст високої категорії. За рік, який ми разом працювали, вона багато чого навчила мене і підтримувала. Але ось в масових заходах куратором була Наталія Михайлівна (Чиж, секретар міської ради – авт.). Таким неофіційним куратором, головою оргкомітету. Таке подвійне кураторство є досить складним в роботі.

- А тендерами, закупівлями до свят хто керував? Бо там майже завжди були переможцями одні й ті самі люди.

- Якщо законодавчо дивитися, то переможця обирає система ProZorro: будь-хто з усієї України міг зареєструватися і взяти участь у тендері. Можливо, це небажання підприємців співпрацювати з органами виконавчої влади, брати на себе відповідальність. Один раз у нас підприємець з Одеси виграв тендер на проведення свята Івана Купала, це була така непроста ситуація: він приїхав за два чи три тижні до заходу, ми з ним проговорили все, що треба зробити, і він каже: ну ви ж все зробите? Тобто, ми наймаємо підрядника, а тут ти маєш за підрядника все робити.

- Але ви йому все одно гроші заплатили?

- Ми сказали, щоб він брав свою команду і приїжджав робити те, що він заявив в тендерній документації, бо ми скасуємо тендер. Це було досить ризиковано, бо ми б не встигли провести інший тендер, або він міг би подати до суду. Звичайно, ми йому допомагали, так як допомагаємо всім підрядникам, які виграють тендери. Було б дуже чудово, якби після виграного тендеру на організацію і проведення заходу управління культури б взагалі не долучалося до цього: прописали те, що ми хочемо бачити як замовники, і прийшли на свято гарно одягнуті. Але поки що такого майже ні разу не відбувалося, постійно треба було долучатися до організації, працювати.

- Свої виграють тому, що з ними спокійніше, ви їх краще знаєте, чи тому, що хтось каже, що саме ця людина має виграти тендер?

- Нам ніхто нічого не казав. Виграють ті, які подаються на тендер.

- Але ж бувають не тільки тендери, а й просто закупівлі за договірною процедурою, і знову ж ті самі прізвища.

- Договірні процедури, зазвичай, проводяться з уже перевіреними організаціями, тому що у цьому надійність отримання якісних послуг.

- Із заходів, які впродовж року управління культури проводить в Житомирі, який організаційно найскладніший?

- День міста. І новорічні заходи теж є дуже складними, бо вони тривають майже місяць, треба продумати місячну програму, а це непросте завдання.

- Коштів на заходи виділяється достатньо, їх вистачає, чи треба себе обмежувати?

- Це заплановані кошти, їх плануємо завчасно, за рік, проходимо депутатські комісії, сесії, де вони затверджуються, тому маємо що маємо. І про кожну цифру на кожен захід на комісіях ти розповідаєш, аргументуєш. Депутати дуже прискіпливо перевіряють, цікавляться, порівнюють з минулими роками, з іншими містами. Вони в нас прогресивні – відразу відкривають інтернет, бувають якісь нюанси, тому кожну цифру потрібно було доповідати, розповідати, чому. Плюс ці всі цифри обов’язково погоджуються з міським головою. Наприклад, він може сказати, що цієї суми досить, бо він буде залучати ще спонсорські гроші на такі заходи, як День міста або День Європи.

- Ми якось запросили кошторис на святкування нового 2019 року, окремо цікавилися спонсорськими коштами, і у відповіді управління культури було вказано, що спонсорських коштів – лише 20 тисяч гривень.

- Це ті, що зайшли офіційно нам на благодійний рахунок. Ще спонсори можуть оплачувати якісь послуги напряму: за поліграфію, за харчування, тощо. І в наших звітах це не відображається.

- Виходить, що більшість спонсорів не перераховують кошти управлінню культури, а намагаються самі щось зробити?

- Так, вони можуть оплатити гонорар артисту, проїзд, проживання, харчування.

- Можете назвати спонсорів, які постійно допомагають чи долучаються значною сумою коштів?

- Постійно допомагають наші великі підприємства – «Кромберг енд Шуберт», «Євроголд», «Житомирські ласощі», «Житомирхліб», картонний комбінат, лікеро-горілчаний завод, який завжди надає сувенірну продукцію для делегацій, що до нас приїжджають, ніколи не відмовляє.

- А чим закінчилася історія з судом за купівлю новорічних подарунків?

- Я на той час працювала лише чотири дні після призначення, а потрібно було закуповувати новорічні подарунки, там не вистачало часу, систему ProZorro лише починали використовувати. Було погоджено з міським головою і заступником міського голови (Матвієм Хреновим – авт.), з посиланням на розпорядження міського голови, що він може написати резолюцію «погоджено» і можна не проходити через система ProZorro. У місцевого виробника, у «Житомирських ласощів», ми закупили ці новорічні подарунки. Коли прийшла аудиторська перевірка КРУ, то вони виявили цю закупівлю як порушення, подали до суду, він розглянув і це погодження не сприйняв як законне. І на мене, хоча я не голова тендерного комітету, але підписувала договори про закупівлю цих подарунків, наклали штраф в сумі 12 тисяч гривень.

- Особисто заплатили чи хтось допоміг?

- Ну хто мені міг допомагати (сміється).

- Може, міська рада видала матеріальну допомогу для сплати штрафу?

- Мені при звільненні навіть соціально-побутові не виплатили.

- Яка зарплата була у начальника управління культури?

- Коли прийшла працювати, то ставка була 1800 гривень, ранг був 11-й, вислуги не було, тобто, якщо ти не отримуєш преміальні, то отримуєш «голу» зарплату, таку, як касир у будь-якому супермаркеті. Потім по всій Україні законодавчо підняли зарплату працівникам виконавчих органів і ставка стала 5800 грн, з преміальними та нарахуваннями зарплата стала 12-15 тисяч гривень.

- Тобто, перед звільненням ваша зарплата була близько 15 тис. грн?

- Приблизно 14-15 тисяч.

- Після звільнення пішли «на біржу», стали на облік в центрі зайнятості?

- Так.

- Є якісь плани чи пропозиції щодо подальшої роботи?

- Звичайно, в мене й раніше були плани, але на це не вистачало часу: я хочу далі навчатися, давно є плани вступити в аспірантуру по своїй спеціальності «менеджмент соціально-культурної сфери», в київській академії чи в нашому університеті імені Франка. Звичайно, збираюся працювати за фахом, є пропозиції, є вакансії, я їх розглядаю.

- Можете озвучити пропозиції?

- Поки що не можу, бо після майже трьох років роботи в міській раді стала трохи забобонною (сміється). Всі пропозиції – через конкурс, треба себе показати, написати стратегію, зрозуміти, чи це саме моє.

- Після появи інформації про звільнення знайомі більше співчували чи вітали?

- 50 на 50. Мої рідні в захваті, тому що вони знали, як я сильно переймаюся, переживаю все, вони мене майже не бачили: мама мене споглядала лише у "Фейсбуці" по новим фотографіям, так само й коханий. Але вони в мене вірять, за це я їм дуже дякую, вони не кажуть, що я тепер сиджу без зарплати у них «на шиї». Насправді, треба й за комунальні платити, й квартиру винаймати, і це трохи халепа, але, мабуть, треба це пережити й відновитися як фенікс, знайти той напрямок роботи, який буде приносити задоволення.

- З часів роботи в управлінні культури що будете згадувати із задоволенням?

- Ой, я все буду згадувати із задоволенням тепер. Я навіть виконкоми буду згадувати із задоволенням, бо дуже філософськи до цього відношусь. Це був мій вибір і звільнення було вчасне, до того, як потрібно було б переходити вулицю, щоб не спілкуватися з деякими людьми. Наразі все вдало, я безмежно всіх люблю, поважаю, в мене таке нормальне відчуття і відношуся до цих років, як вже казала, як до якогось певного курсу навчання.


- Тобто, вдалося вчасно піти, не зруйнувавши себе?

- Так, не зруйнувавши себе, бо я вже почала відчувати, що трошки себе не впізнаю. Мені близькі й знайомі, які мене знають багато років, говорили: ти лише не згори, бо коли в тобі все перегорить, то будеш деградувати. А планів було багато, ідеї є, їх хочеться реалізовувати, і для цього не обов’язково бути керівником управління. Завдяки роботі в міській раді в мене розширився кругозір щодо того, як можна реалізовувати дуже багато програм: молодіжних, грантових, культурних, з’явилося багато зв’язків, було багато семінарів, тренінгів. Тобто, якщо ти хочеш втілювати якісь свої ідеї і вони наразі потрібні країні й світу, який швидко змінюється, то ми маємо рухатися з ним в одному напрямку. Я про це говорила і буду говорити, що потрібно більше приділяти уваги і вкладати все, що можливо, саме в людський ресурс. Великий кадровий голод у нас в Україні, і не лише в Україні, бо з України їдуть в Польщу, з Польщі їдуть в Німеччину, з Німеччини їдуть в Америку, тобто, йде велика міграція. Але, для прикладу, в Кореї немає ніяких природних ресурсів, які є в Україні, й вони побудували свою економіку на тому, що вкладали все в людей. І я вважаю, що це правильно, тому при управлінні культури ми створили дві школи – була школа гідів і школа соціально-культурного менеджменту. І це не просто була якась іграшка для мене особисто, я вбачала в цьому стратегічний розвиток в майбутньому саме соціально-культурної сфери. Якщо ти хочеш працювати в команді, то команда має бути досвідчена, розумна, думати в тому ж напрямку, що й ти, бо один у полі не воїн. А працювати ні з ким, тому що команди немає. Ти розповідаєш, а тебе не розуміють, бо в них немає ні твого досвіду, ні розуміння, а в кого це було, то вони або займають якісь посади, або їх уже немає в країні, і таких більшість. І школа соціально-культурного менеджменту мала на меті ознайомити житомирян з тим, чим займається управління культури, бо це не івентагенція, я про це говорила і буду говорити.

- Але виглядає саме як івентагенція.

- Це такий великий біль. Саме для того ми й проводили тендери, щоб заходили івентагенції і робили так, як хочемо ми, замовники, і всі житомиряни в нашому обличчі. А управління має розвивати культуру, бо зараз взагалі це не зовсім культура, а креативні індустрії, до яких долучені багато інших. І я хотіла, що ми це розвивали, ті самі ІТ-технології, ювелірку, туризм, бо це креативні індустрії. Але для цього потрібен був час і розуміння мого бачення моїм керівництвом.

- Яку б пораду дали своєму наступнику чи наступниці на цій посаді?

- Зберегти команду, яка вже є. Вона велика, десять закладів, де кожен керівник – особистість, кожен за собою веде великий колектив. Зберегти надбання, які були зроблені мною та моїми попередниками, кожен доклав свій камінчик і свою душу вклав, це треба зберегти і розвивати далі. Терпіння, комунікабельність і, звичайно, йти в ногу зі світом і не боятися цього. Рухатися до креативних індустрій і не зациклюватися на тому, що управління культури – це івентагенція.

Тамара Коваль, редактор Житомир.info


Джерело статті: “https://www.zhitomir.info/news_184430.html”