Пів мільйона «на боротьбу за демократію»: у кого на зарплаті «профспілка журналістів»? ДОКУМЕНТИ



Yurij-Lukanov«Українська кривда» продовжує друкувати документи про те, від кого отримують гроші українські журналісти та ЗМІ. Ми вже писали, як доїть американське посольство директор Інституту Масової інформації Оксана Романюк. Сьогоднішня наша розповідь про ще одного «грантоїда» – знайомтесь, голова профспілки журналістів Юрій Луканов. Замість реальної боротьби за права працівників медіа-сфери, він зайнятий тим, як би отримати 500 000 гривень від Фонду Сороса.

«Смоктати та колупатись»

Є в Україні така організація – «Незалежна медіа-профспілка України» (НМПУ). Більшість вітчизняних журналістів ніякої користі від її діяльності не відчувають. Однак час від часу, при появі відповідного інформаційного приводу, на ТВ або на профільних сайтах з’являється голова профспілки Юрій Луканов. Він ритуально вимовляє певний набір фраз: «свобода слова», «стандарти журналістики», «цензура» і т.д., та зникає з поля зору ще на півроку. «Українська кривда» дізналась чим займається «профсоюзний лідер» у вільний від вимовляння промов час та від кого залежить «незалежна» організація.

«Мене іноді запрошують на всілякі прийняття. Я там смокчу шампанське, балакаю з різними мудрими людьми й нишком, як  це передбачено правилами хорошого тону, колупаюся в носі», — так описує власну роботу у вступному слові до головної книги свого життя під промовистою назвою «Козюльки» голова Медіа-профспілки Юрій Луканов.

Луканов керує профспілкою вже майже два роки. Створена у 2002 році організація вже очолювалась Андрієм Шевченком (нині нардеп від «Батьківщини») та Романом Скрипіним (зараз ведучий грантового «Громадського телебачення»).

Сам Луканов має достатньо цікаву кар’єру – робота у радянських газетах, робота у рухівських газетах, стажування у США, робота політичним оглядачем і, нарешті, вершина кар’єри – «вільний журналіст, учасник різних медіапроектів». На сайті НМПУ Луканов представляється як «журналіст-фрілансер, письменник, кінопродюсер». В доробку «письменника» вже згадані вище «Козюльки» та книга про поїздки у Європу, написана на гроші однієї з туристичних фірм. Взагалі поїздки за чийсь кошт за кордон – одне з хобі журналіста. На сайті профспілки час від часу з’являються повідомлення, як Луканов десь за кордоном «втирає» про тяжку долю українських журналістів: «Голова НМПУ розповів у Брюсселі про рабські умови праці журналістів в Україні».

Видродження1

Участь у кіно більш цікава – сценарій для десятисерійного агітаційного фільму «НАТО: свій чи чужий?», який у період президентства Ющенка багатократно демонструвався на державному ТБ. Іншим кінотворам Луканова, як от знятому на гроші Михайла Бродського фільму про баскетбольну команду олігарха, пощастило з трансляціями значно менше.

Профспілка і до, і під час керівництва Луканова піднімає визначене коло питань:

утиски свободи слова у певних виданнях. Про них говорять на різноманітних круглих столах, де повторюються мантри «вільна преса», «етика журналістів» і т.д.

участь у різноманітних корпоративних конфліктах на боці однієї зі сторін (наприклад, у протистоянні на ТВI Луканов підтримав Кагаловського-Найема у боротьбі з Княжицьким-Альтманом);

визначення ворогів преси.

Однак є й питання, про які профспілка не хоче згадувати та робить вигляд, що їх не існує: відсутність офіційного статусу ЗМІ для інтернет-сайтів, а значить і їх працівників, зарплати у конвертах, порушення трудового законодавства та багато іншого.

Чому вигідні ті, а не інші питання? Справа в тому, що під певні теми можна отримати гранти, а інші грантодавцям не цікаві.

Однак спілка декларує, що існує за гроші членів організації:

вступний внесок – 60₴;

членський – 240₴ у рік;

за міжнародну прес-карту – 220₴

Деклароване членство понад 600-та журналістів (на деяких телеканалах працює більше, — прим. У.К.) дозволяє тільки на членських внесках отримувати близько 150 000 гривень на рік, чого в принципі має цілком вистачити і на оплату оренди, і, навіть, на зарплату любителю «козюлєк» пану Луканову. Однак, звичайно, на ці гроші важко постійно їздити за кордон або купити «Інфініті», як у колишнього голови профспілки Романа Скрипіна.

Та виявилось, що «Кривда» даремно хвилювалась за пана Луканова й інших, наближених до профспілки.

Пів мільйона гривень на порятунок «чесних журналістів»

У березні 2013 року, як свідчать наявні у «Кривди» документи, Луканов вирішив провести «Перезавантаження»   профспілкового   руху   в журналістському середовищі України». На цю благородну мету він запросив у фонду «Відродження» Джорджа Сороса 323 588 гривень.

Видродження00

В-1-01В-1-02

Ті, в кого є час та натхнення, можуть за посиланням прочитати документ повністю (Перезавантаження профспілкового руху). Для інших коротко повідомимо суть: профспілка і Луканов хотіли отримати від фонду зазначену вище суму. У відповідь, якщо відкинути лірику, брали на себе практично комсомольські зобов’язання:

провести 20 чат-конференцій та 10 круглих столів/ семінарів;

збільшити членство НМПУ щонайменше на 100 нових членів та створити 5 нових організацій/ осередків;

А хто ж буде проводити ці заходи на більш ніж 300 000 гривень? «Для проведення чат-конференцій та круглих столів/ семінарів у якості модератора буде залучено Голову НМПУ (Луканова Ю.В., резюме додається), який буде забезпечувати проведення цих заходів, узагальнювати отримані результати, надаватиме консультації щодо створення та діяльності профспілкових організацій на місцях».

Достатньо відверто профспілкові діячі пишуть і про очікувані результати проекту. Перший пункт -  устаткування робочого місця виконавчого секретаря НМПУ сучасним обладнанням (сучасний стаціонарний комп’ютер з монітором Монитор 20" HP 2011x + AMD Llano A4-3420 (2.8 ГГц)/RAM 2 ГБ/HDD 500 ГБ/AMD Radeon HD 6410D/DVD Super Multi/LAN/DOS) мультифункціональний пристрій (принтер/сканер/копір) та цифрова фотокамера.

Видродження3

«Кривді» сподобався такий варіант начиння для компа – у більшості з нас комп’ютери значно гірші.

Як бачимо, в Луканова і ко достатньо цікаве уявлення про «перезавантаження профспілкового руху»: «зрубити бабла» на веденні семінарів та оновити власну техніку. Хоча у проекті зазначено, що його виконання «опосередковано буде корисним для всіх представників медіа-галузі і журналістів (близько 50 000 осіб)». Яка користь від того 50 000 журналістам або хоча б тим 600 з них, які є членами профспілки, Луканов не пояснює. Можливо, когось із з них пустять, щось відсканувати:)

Однак 323 тисяч «любителям козюлєк» здалося замало. І вони подали ще один проект у кінці травня. Тут вони бажають отримати від фонду 173 691 гривень. Цього разу проект має гучну назву «ЗА» належне розслідування порушень прав журналістів» («ЗА» належне розслідування).

Видродження4

В-2-01В-2-02

Як і у першому випадку, начебто, частину витрат (10%) бере на себе сама профспілка – це обов’язкова умова подібних грантів.

У Луканова взагалі цікаві розцінки, як то кажуть, вище ринкових. Наприклад, розслідування «5-ти випадків поширень (так у документі – У.К) прав журналістів» Луканов оцінює у 104 211,20₴ Тобто,  більш ніж по 20 000 гривень за одне розслідування.

Видродження5

Ймовірно, багато українських журналістів погодились би, аби їх права трошки порушили навіть за половину цієї суми.

Цікаво, що і у цьому проекті Луканов хоче витратити гроші на обладнання – 7 000 на ноутбук та 6 000 на відеокамеру.

Видродження6

Якщо отримувати гроші з кожного проекту, то можна відкрити невеликий магазин техніки.

Щоб переконати фонд у своїй лояльності, в заявці окремо розповідається, що Луканов і ко вже неодноразово пиляли «бабло»  отримували гранти від різних фондів: «За увесь час свого існування НМПУ виконала ряд різних проектів, які отримали фінансову підтримку від Міжнародного фонду «Відродження», Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні, від Посольства Великобританії в Україні, від Фонду SIDA спільно із Шведською профспілкою журналістів, від програми MSI за підтримки USAID, тощо. Всі проекти, підтримані зазначеними фондами та донорськими організаціями, були успішно виконані»

Видродження7

Ви можете спитати, що нам з того, що НМПУ та Луканов профукують ці гроші? Адже вони не наші, а Джорджа Сороса, для якого сума у пів мільйона гривень – копійки.

Ми не переживаємо за Сороса, нам шкода, що сама ідея профспілкового руху зливається в унітаз череватим дядечком, який думає, як би вибити собі більшу зарплату та оновити комп’ютер. В той час, як проблем у журналістів справді багато… Й діюча нормальна профспілка, яка би гостро поставила і питання «чорних зарплат», і виплату гонорарів за понаднормову працю, і питання статусу інтернет ЗМІ, украй необхідна.

Для чого це Соросу?

У читача може виникнути питання: невже у фонді Сороса вірять у всю цю маячню? Невже не бачать, що подібні проекти – це просто «розпил» бабла та збагачення певних людей під ритуальні примовляння про «свободу слова» та «професійні стандарти журналістики»? 

Щоб відповісти на це питання, достатньо поглянути на кар’єру Сороса — мільярдера, який заробив свій статок на коливаннях валюти. Його прихильники говорять про «геніальний дар передбачення», а противники – про «отримання інсайдерської інформації з високих кабінетів» та маніпулювання ЗМІ для впливу на курс валют. В 1992 році Сорос заробив мільярд доларів на падінні фунту стерлінга, через що одержав прізвисько «Людина, що розорила Банк Англії». Після цього мільярдер переключився на країни третього світу: в 1997 його звинуватили у підриві валют країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону та зароблянні на цьому грошей.

Сьогодні річний бюджет фондів Сороса оцінюють у 400 млн. доларів, їх діяльність заборонена у ряді країн (в тому числі Росії і Білорусі). Сорос не боїться витрачати мільйони, які йдуть на формування потрібної йому ситуації в багатьох державах. Пів мільйона гривень у квартал для профспілки журналістів – це лише, користуючись термінологією пана Луканова, дрібні «козюльки» — гранди від Сороса отримує багато  «незалежних» українських видань і журналістів. Документи про їх співпрацю є у «Кривди» і ми продовжимо знайомити з цією інформацією наших читачів.

Петро Носов